Східно-християнська церковна архітектура

Східно-християнська церковна архітектура

З давніх-давен східнохристиянські церкви будували за планом рівностороннього хреста. Завдяки цьому інтер’єр храму був статичним, розташовувався чітко під куполом, місцем, де збиралися на молитву люди. Основним акцентом в архітектурних концепціях було створення клімату спокою та споглядання, можливості зайти до храму й відчути присутність Бога. Зазвичай, церковні архітектурні форми мали хрестово-купольний вигляд. Проте, їхня структура нагадувала троьохчастинний поділ Єрусалимського Храму: вівтар знаходився у східній частині, нава – у центрі, притвор – у західній.  Вівтар також нагадував старозавітне Святеє святих, куди під час Літургії дозволено заходити лише духовенству. В східній традиції вівтар від нави відокремлювався іконостасною перегородкою, що є ще й певною аналогією до завіси в Єрусалимському Храмі.

Заходячи до церкви, потрапляємо в цілковито інший світ, де форми й оздоблення творять священну атмосферу. Ці складники – не лише показники візантійської духовності. Вони мають власне значення. Церкви зорієнтовані, тобто повернуті вівтарною частиною на схід, туди, де сходить сонце. Це символ прагнення до святого Бога. Протилежна, західна, сторона храму символізує захід сонця – буття у пітьмі.

Різноманітність архітектурних форм безпосередньо пов’язана із кількістю куполів, що вінчають церкву. Один купол символізує Єдиного Бога, три – Святу Трійцю, п’ять – Христа і чотирьох євангелістів, сім – таїнства Церкви, дев’ять – то кількість  ангельських сонмів, тринадцять – апостолів. За формою куполи нагадують вогонь свічок.

Вертикально храм поділяється на дві частини – верхню й нижню. Верхня, тобто простір під куполом, символізує небеса. Нижня ж – земний світ. Згідно з цим розподілом розміщуються поліхромії. Церква і всі елементи, пов’язані з нею, є  знаками, котрі доводять людині присутність Бога та ведуть її в надприродну реальність. Церковна архітектура не може існувати без посилання до Бога. Приводом для цього є хвала Божа. Однак, треба пам’ятати, що попри всі аналогії, образи чи понятя, не можна адекватно пояснити та висловити природу та дії Божі, бо Він є трансцедентним. Цілковите пізнання Бога – недоступне хоча б через обмежені можливості людські. Бо Бог є інший безмежний і досконалий.   Бог – це таємниця. Концепція Бога руйнує усі людські категорії мислення й розуміння. Слова і форми доступні людству не можуть повність виразити істоту Бога. Таким чином, мистецтво відіграє в житті людському допоміжну роль. Завданням сакрального арту, передовсім, є спрощення контакту з Богом і надприроднім світом. Мистецтво – своєрідне тло для літургії, що створює особливу атмосферу для концентрації та молитви.

Храм часто порівнюють з Ноєвим ковчегом, де, у розпал бурхливих світових подій, віряни знаходять рятунок. Або до Петрового човна, у котрому апостоли й Спаситель пливуть до нового порту – Небесного Єрусалиму.  Корабель від давна є символом Церкви. Не випадково головний прості святині називається “нава”.

Кожна церква має власну модель оздоблення середини, але також існує певна спільна схема, якої дотримуються при проектуванні. В куполі, що розміщується в центральній частині храму, знаходиться обрах Христа Вседержителя. Він одягнутий у червону туніку й зелений плащ. Правою рукою благословляє, а в лівій тримає Книгу Життя. Книга закрита, бо тільки Він знає про суд Божий. З навою купол сполучають тамбури, де намальовані  євангелисти. Арки й склепіння – мости між двома просторами та, водночас, світами, де зазвичай представлені апостоли. На колонах зображуються святі й мученики, яких називають стовпами Церкви. На стелі й стінах – сцени з Нового й Старого Завіту. Їх  порядок залежить від богословсько-мистецької програми святині.

Іконографія східної церковної стіни відрізняється від західної. Вона присвячена Христу й Богородиці. В давніх храмах, де вівтар не був високим, в абсиді знаходився головний образ святині – Христос Вседержитель, часто на троні, як Цар царів. Інший варіант –  Богородиця в образі Оранти або з Дитям на руках на троні, як Цариця Небесна. У презбітеріумі здійснюється Євхаристія. Для того на східній стіні є природною композиція “Причастя Апостолів” або “Тайна Вечеря”. Насправді, це одна й та сама композиція, але перший варіант – її літургійна інтерпретація, другий – історична.  У деяких церквах у святилищі знаходиться ікона “Літургія святих Отців”. На пласкій частині східної стіни може бути Благовіщеня. Від того часу, коли в церквах з’явився іконостас, сцена Євхаристії “перемістилася” туди. Зараз знаходиться над царськими вратами. У нижньому ряду часто можна побачити символи Отців Церкви.

Якщо на східній стіні сконцентровані сцени з Втілення й порятунку, то на західній – такі, що стосуються початку й кінця світу. У тій частині храму часто представлені композиції про шість днів створення світу. Однак, найважливіша сцена західної стіни  –  “Страшний Суд”. Призначення цього образу у тому, щоб людина, виходячи з храму, пам’ятала про відповідальність перед Богом. Загалом іконографічна програма церкви показує основні теми з історії спасіння.

Надзвичайно важливу роль в церквах відіграє іконостас. Його розмір і висота поступово змінювалися. В найдревніших храмах переважно використовували невисокі одинарні вівтарні перегородки. На стику XIV i XV віків іконостаси вже були трьохрядними. В  XVI столітті додали четвертий, а в XVII – п’ятий. Так сформувався класичний п’ятирядний іконостас.

Іконостас, сполучаючи наву з презбітеріумом, показує таємницю небесного світу та має ще й освітню роль. Він є інструментом, що дозволяє контактувати з надприроднім світом, відкриває доступ до небесної реальності. Ікони на іконостасі – це неправдивий відбиток чи портрет. Вони – символи, що вказують на інший вимір реальності, котра нічого не замикає, а створює враження існування чогось, що за тим образом існує, а що треба ще домислити.

У першому, найнижчому, ряду в самому центрі знаходяться царські врата, що символізують вхід до Царства Божого, а на ній зображена сцена Благовіщеня. Справа знаходиться ікона Христа, а зліва – образ Богородиці Одигітрії (вказуючої дорогу), потім святого або свЯта, на честь якого збудували церкву, та ікона святого Миколая. За царськими вратами у першому ряду знаходяться також дияконські двері. Другий ряд займають ікони свят. На початку – “Різдво Богородиці” (від цього свята розпочинається літургійний рік у Церкві східного обряду), потім: “Введення Пресвятої Богородиці в храм”, “Благовіщення”, “Народження Христа”, “Хрещення в Йордані”, “Переображення”, “Воскресіння Лазаря”, “В’їзд до Єрусалиму”, “Розп’яття на хресті”, “Воскресіння”, “Вознесіння”, “Сходження Святого Духа”, “Успіння Пресвятої Богородиці”. Часом тут також є ікони “Хрестовоздвиження” й “Заступництва Божої Матері”. У ряді свят інколи розміщають ікони, присвячені подіям великоднього періоду: „Жінки, які несуть ладан до гробу Господнього”, “Зцілення розслабленого”, “Розмова із Самаритянкою біля колодязя Якова”. Третій ряд займають апостоли. У центрі знаходиться ікона Спасителя у славі, який сидить на троні, як звитяжний Господь неба і землі. Справа від Нього стоїть Богородиця, зліва – Іван Хреститель, обоє виступають в ролі адвокатів. За ними – дванадцять апостолів. Четвертий ряд називається пророчим. Усередині біля Ісаї, Єзекіїля, Даниїла, царів Давида й Соломона знаходиться ікона Богородиці представлена в іконографічному варіанті “Втілення”. П’ятий ряд, що сформувався найпізніше, представляє старозавітних мужів віри – Авраама, Ісака, Якова, Ноя, Мелхиседека. Зверху іконостасу зображена сцена розп’яття разом з Богородицею та Іоаном Євангелістом. Повний іконостас – це молитовно-артистична робота. Він створений в молитовному контексті й для молитви. Зв’язує видимий і невидимий світи. Його природнім середовищем є храм і літургія.

Краса у своєму метафізичному розумінні є атрибутом Абсолюту – Бога. Його краса, що розкривається у творіннях, є також у сакральному мистецтві. Інтер’єр церкви ототожнює красу світу, що належить до сфери Бога, надприродного, трансцендентного, того, хто проявляється в абсолютно інших категоріях, ніж природній, земний світ. Церковна архітектура та іконографія за допомогою відповідних артистичних методів – пропорцій, форм, колористики, світла – посилює сяйво Божої краси.

Присутність мистецьких форм у храмі не обмежується лише поліхромією та іконостасом, помітити їх можна скрізь. Наприклад, Євангеліє та хрест на вівтарі, книги, начиння та літургійні ризи – теж мистецькі атрибути. Це все для того аби приблизити реальність sacrum, тобто того, що святе. Так само, як і літургії в східній Церкві, власне літургія євхаристична, вечірня та утреня мають характер мистецької драми, що представляє історію спасіння та виражає віру й релігійний досвід. У візантійській традиції церковна архітектура є “іконою світу” небесного, а архітектурна форма й іконографія творять духовний простір для літургії, куди кожний та кожна з вірян “вписуються” як образ Божий. Усі ці елементи разом мають на меті скерування віруючого на споглядання краси прийдешнього світу, допомогти у “відкладенні усіх життєвих проблем” та спрямувати серце й розум до Бога.

Стефан Батрух

Фотографія до статті з сайту: http://volya.if.ua/2013/02/patriarshyj-sobor-uhkts-u-kyjevi-osvyatyat-18-serpnya/