Волонтерство – це поміч самому собі

Волонтерство – це поміч самому собі

При слові “волонтерство”, перш за все, в моїй уяві завжди з’являлися африканські діти і європейський чи американський студент, який навчає їх англійській мові, майбутній ветеринар, який допомагає покаліченому цуценяті в притулку для собак, плакат із “рукою помочі” тощо. Однак, побувши у статусі волонтера сім місяців і “проживши” значення цього слова, можу уявити собі зовсім інше, а саме написане великими літерами слово “ДОСВІД”  (тобто те, що ти для себе взяв допомагаючи іншим чи реалізуючи творчий проект).

EVS – це  час, який можна дуже цікаво провести із чужими і незнайомими тобі людьми, а також із самим собою. Рано чи пізно ти поринаєш у стан самозаглиблення і виникає питання: “Що робити після закінчення EVS-проекту?”. Життя вже не буде таким, як раніше, бо помінялися пріоритети, думки і бачення навіть на самі банальні речі.

Важливо оцінити для себе, чим для тебе є твоя робота і життя в іншій країні, з іншою мовою і менталітетом. Завдяки річному проекту мені вдалося задати собі це питання і я дійшла певного висновку.

Волонтерство – це поміч самому собі. Маю на увазі те, що опинившись в трохи іншому світі молода людина починає більше, мудріше і реалістичніше мислити і діяти в складних ситуаціях. Вона  відчуває свою потрібність, значущість, силу. Волонтерське середовище дозволяє оцінити проколи в житті, похвалити себе за набутий раніше досвід,  надихнути на вивчення нових мов, культур та подорожей. Тобто ми самі собі допомагаємо відчути і знайти себе.

EVS – це речі, матеріальні (нові контакти) і духовні, які розвертають твоє життя на 180 градусів і кидають в суцільну зону дискомфорту, “долину смерті”, з якої ти виходиш новою людиною із бажанням змінюватися та вчитися, бо, як відомо, всі великі справи починаються із кожного з нас.

Оксана Цимбалюк