Великдень у Східній Церкві

Послідовники Церкви східного обряду, греко-католики й православні, на відміну від римо-католиків і протестантів, використовують у літургії юліанський календар. Наслідком цього є зміщення святкування Великодня.

Юліанський календар (від Юлія Цезаря) спочатку добре виконував свою функцію, але поступово з’ясувалося, що календарний рік приблизно на одинадцять хвилин коротший від результатів попередніх розрахунків.

Календарну помилку виправив у 1582 році Папа Римський Григорій XIII. Він видав розпорядження про те, що тогорічне 5-те жовтня стало 15-м (відбулося пересунення календаря на десять днів). Зберігся, однак, порядок днів тижня (після четверга – п’ятниця). Таке розв’язання проблеми сподобалося не всім. Люди нарікали, щ їх позбавили десяти днів життя. Невдоволення іноді переростали навіть у масові заворушення.

Не зважаючи на супротив, календар швидко став популярним. Польща офіційно прийняла його у 1586 році, Англія – у 1752, Японія – 1873. Найпізніше, в 1923-му, на новий календар погодилася Греція. Якщо б Папа Римський не запровадив нове літочислення, то календарні дні щораз більше розбігалися з порами року. Десятиденна різниця з XVI століття збільшилася б тепер до 13-ти, а в 2100 році додався б черговий, вже 14-тий день різниці.

У цьому році греко-католики відзначають Великдень на п’ять тижнів пізніше. Тобто 5 травня чи 22 квітня відповідно до юліанського календаря.

Великдень (Пасха) – найдавніше й найголовніше християнське свято на Сході та Заході. Це пам’ять про смерть на хресті й воскресіння Ісуса Христа. Передує святкуванню Страсний тиждень або Страсна седмиця. Протягом цього часу згадують про зраду і муки Христові.

Два століття поспіль християни дискутували про те, коли саме треба відзначати Пасху. Тільки під час собору в Ніці 325 року постановлено, що це буде неділя після першого весняного місяця у повні. Отже, свято перехідне: може припасти найраніше 22 березня, а найпізніше – під кінець квітня. З Великоднем пов’язаний термін більшості перехідних християнських свят візантійської та латинської традиції. До прикладу, Вознесіння й П’ятидесятниця.

У євреїв, натомість, Великдень – свято, коли згадують визволення народу з єгипетського рабства. Читають відповідні біблійні тексти та співають обрядові пісні.

Віряни греко-католицької церкви готуються до свят Воскресіння Господнього протягом посту, що триває шість тижнів. Щосереди й щоп’ятниці служиться Літургія Напередосвячених Дарів.

Великий піст закінчується Пальмовою Неділею також знаною як Вербна чи Квітна. Цього дня служиться Літургія та освячуються пальми у пам’ять про тріумфальний в’їзд Ісуса в Єрусалим. У греко-католиків пальмові гілки замінюють вербовими, адже це дерево уособлює воскресіння та відродження, а також пробудження від зимового сну. Після Літургії освячену вербу люди несуть додому – на щастя. Гілочки зберігатимуть увесь рік під іконами.

Літургійні тексти, що читаються під час обряду освячення, належать до Старого Завіту. Пригадується історія з Книги Буття, коли після потопу Ной випустив з ковчега голуба (символ Святого Духа). Птах повернувся й приніс у дзьобі листочок з дерева оливи. Освяченою вербою люди легенько б’ють один одного, бажаючи здоров’я й удачі.

Від понеділка до середи віряни беруть участь в Літургії Напередосвячених Дарів, яку, як вважається, започаткував Папа Георгій. Ця служба правиться тільки під час посту.

У Страсний Четвер зранку служиться літургія св. Василія Великого на честь заснування таїнств священництва та Євхаристії, а також служба Христових Мук (Страсті). Читається 12 фрагментів з чотирьох Євангелій, що описують Страсті Христові.

Страсна П’ятниця – це згадування Христових мук. Цього дня не має Служби Божої в церкві, зрештою, як і в християн західного обряду. Зранку служиться урочиста Літургія Годин, що також називається Королівськими Годинами. Після обіду віряни приходять до церкви на вечірню (в костелі Західного обряду відбувається Богослужіння Муки Божої). В кінці вечірніх священик виносить саван (плащаницю) – ікону із зображенням тіла Ісуса після його смерті. Процесія, співаючи стихири (поетично-біблійні міркування про поховання Ісуса), поміщає плащаницю в середині церкви. Тут їй віддаватимуть шану до пізньої ночі Страсної Суботи. Щодня протягом року коштовно-оздоблена саван-плащаниця висить на стіні святилища. Усю П’ятницю, як і в римському костелі, триває якісний та кількісний піст. Він вимагає повного утримання від м’яса та обмеження кількості їжі.

У Пасхальну Неділю, звану в греко-католиків Великий День (Великдень) або ж у Страсну Суботу (це залежить від регіональних звичаїв), освячується їжа до Великоднього столу. Схожий звичай є також у християн латинського обряду. У спеціальному кошику до церкви приносять по шматочку від найголовніших святкових наїдків. Уміст пасхального кошика різниться теж залежно від місцевих традицій. Майже завжди у ньому є пшенична великодня випічка, котру ще називають пасха. Також масло, сир, ковбаса, сіль, хрін. Звичайно ж, не бракує писанок, котрі символізують початок усього сущого та Воскресіння.

Серед візерунків писанок, які пишуть греко-католики, найчастіше зустрічаються солярні мотиви. Знову ж таки, у залежності від звичаїв регіону, то можуть бути, до прикладу, архетипічні геометричні фігури. Лінії, утворені з різних фігур, символізують безкінечність. Червоний і білий кольори – пошану, чорний з білим – повагу до землі, зелень на писанці – це відродження природи та любов, коричневий колір – щастя. Найчастіше барвники отримують з рослин. Щоб отримати коричневий, треба зварити яйця в лушпинні цибулі або ж відварі кори. Для фіолетового знадобиться цвіт мальви. Зелений можна “знайти” в листі молодого жита.

У Страсну Суботу служаться вечірні та літургія св. Василія. Під час цього богослужіння співається гімн «Усі ті, що в Христа хрестилися». Також читається фрагмент псалму 82 «Устань із мертвих, Боже, здійсни суд на землею, бо всі народи є власністю Твоєю». В другій частині Літургії священик змінює червоні ризи, які використовує під час посту на білі, що символізують відродження, і читає останній фрагмент Євангелія від Матвія, де йдеться про порожню гробницю.

Час посту, додаткових обмежень й тиші, закінчується урочистою Великодньою ранковою Службою Божою. Вона розпочинається на світанку Великодньої Неділі. Тоді співається гімн «Христос воскрес із мертвих, смертю смерть подолав і тим, що в гробах, життя дарував».

У ході, що передує літургії, поряд з Євангелієм також несуть ікону Христа, який сходить у прірву та вириває з глибин зла померлих. Процесія вірян затримуються перед закритими дверима святині. Священик три рази стукає хрестом у двері й люди входять до середини. Плащаницю переносять на вівтар, де вона залишається протягом 40 днів аж до свята Вознесіння. Перед закінченням Літургії благословляється великодній хліб, тобто артос на котрий кладуть ікону Ісуса, який воскрес. Цілий тиждень (світлий) чи Ясний Тиждень артос знаходиться в церкві аж до неділі святого Томаша або Антипасхи. Після того подрібнений хліб передають вірянам. Згідно з традицією, під час Великодня відбуваються «гаївки» – святкові забави зі співами та хороводами. Головною темою таких гулянь, звичайно ж, є Воскресіння. Урочисто дзвонять дзвони, які затихли на час Страсної П’ятниці. Замість них використовували брязкальця.

Великдень для греко-католиків – це також нагода для спільного святкування, зустрічей найближчих родичів, сусідів, друзів. На Великдень люди вітаються словами «Христос воскрес», а відповідають «воістину воскрес!», щоби оптимізм, надія та усвідомлення героїзму ширилися на всіх.

Незвичайність Великодня та розмаїття звичаїв роблять це свято однією з найважливіших урочистостей в усьому літургійному році. Пасха безпосередньо торкається фундаментальних істин есхатологічного життя, страждання, смерті й воскресіння.

о. Стефан Батрух