Хоругви першої половини ХІХ ст.

Хоругви першої половини ХІХ ст. з церкви Різдва Пресвятої Богородиці в Любліні.

Роксолана Косів

Церковна хоругва – єдиний з усіх типів українських знамен (військові, цехові, похоронні) існує дотепер, і має безперервний процес розвитку принаймні з XVI ст.1 Практичне використання церковних хоругов, нетривкість матеріалу, з якого вони виготовлялися, зумовили невелику кількість (за доступною нам інформацією близько 602) збережених пам’яток XVII – XVIII ст.

Більшість з них походить із церков етнічної території Бойківщини та Лемківщини. Внаслідок історичних обставин хоругов XVII – XVIII ст. із храмів Центральної та Східної України майже не збережено. На цьому тлі краще виглядає ситуація з церковними хоругвами XIX ст., хоча спостерігається така ж географічна нерівномірність їх представлення, коли значно переважають західноукраїнські пам’ятки.

Як свідчать збережені твори кінця XVI – XIX ст., існувало дві малярські течії виконання церковної хоругви, які умовно можна поділити на професійну і народно-примітивну. Остання значно переважає. Це, очевидно, зумовлено тим, що більшість збережених хоругов походять з віддалених сільських церков, дуже мало є пам’яток, які б можна було пов’язати з монастирськими осередками, чи таких, які б належали до більших міських соборів. Загалом усі такі твори заслуговують належної уваги, оскільки будучи культурними пам’ятками позаминулого століття, вони відображають естетичні уподобання, смаки та середовище замовника, специфіку церковного малярства того часу та регіону.

Дві хоругви першої половини ХІХ ст., котрі зараз зберігаються у церкві Різдва Пресвятої Богородиці, що походить зі с. Тарношин, і була перевезена до Любліна у 1994 р.3 мають також цікаву історію походження. Ці хоругви передані у згадану церкву з фондів Музею-замку в Ланцуті у 1990-х рр.4 До Музею-замку у Ланцуті пам’ятки надійшли з церкви св. Сави с. Рудавка Перемиської єпархії (деканат Бірча).5 Одна з цих пам’яток, – хоругва зі зображенням св. Миколая та св. ап. Андрія 1837 року виконання експонувалася у 1996 р. на виставці у Холмі та Замостю, присвяченій святкуванню 400-ліття Берестейської унії, про неї є згадка у каталозі виставки. 6

Згадані хоругви мають однакову форму полотнища, а це витягнутий по вертикалі прямокутник, з трьома однаковими, округлої форми нижніми вирізами, що займають 1/4 довжини усієї хоругви. Слід зазначити, що така форма полотнища була поширеною у церковних хоругвах принаймні з середини XVII ст. У центрі полотнища хоругов традиційно закомпоноване зображення у прямокутній рамці. Як свідчать збережені твори XVII – XVIII ст., існувало два напрямки композиційного вирішення церковних хоругов: до першого відносяться пам’ятки кінця XVI – початку XVII ст., в яких іконографічне зображення займає майже всю площину хоругви, а орнаменту відводиться мінімальна роль декоративного обрамлення, та варіант, при якому іконографічне зображення меншого розміру, закомпоноване у прямокутник, вписувалося у площину хоругви.

1. З цього часу є документальні підтвердження про існування таких творів, див.: Sztuka cerkiewna XVII – XIX wieku. Katalog wystawy, Sanok 1993, s. 16; Найраніші збережені церковні хоругви датуються кінцем XVI ст. Про генезу церковних хоругов також див.: Р. Косів, Ґенеза християнських храмових хоругов, [w:] Українська греко-католицька церква і релігійне мистецтво. Історичний досвід та проблеми сучасності. Матеріали міжнародної наукової конференції присвяченої пам’яті патріарха Йосифа Сліпого, Львів-Рудно 2005, s. 79-84.
2. Найбільшу збірку українських церковних хоругов XVII – XVIII ст. має Національний музей у Львові, Шариський музей в Бардієві та Історичний музей в Сяноку.
3. Ця тризрубна, триверха дерев’яна церква збудована у 1759 р. коштом власника с. Угринів Варязького деканату Перемиської єпархії Потоцьким. У 1904 р. церкву розібрали і продали у с. Тарношин (тепер село знаходиться у Республіці Польща на кордоні з Львівською обл. України, а с. Угринів лежить 30 км на північний схід від Тарношина і належить Львівській обл.). Після виселення українців церква у Тарношині була закрита, у 1994 р. передана у скансен м. Любліна. Тепер вона діюча, – належить українській греко-католицькій громаді.
4. До цієї церкви було також передано дві хоругви кінця ХІХ – початку ХХ ст. зі зображенням на одній пам’ятці Воскресіння Христового та Богородиці Казанської, на другій – Богоявлення та св. Миколая, намальовані на шкірі, які ймовірно, походять з Київщини або Чернігівщини. Однотипна за художніми особливостями хоругва кінця ХІХ ст. з м. Остер зберігається в Музеї народної архітектури та побуту у Києві. Репродукована: Р. Косів, Українські хоругви, [w:] Київська церква, Київ-Львів 2001, s. 199-207.
5. Церква належала греко-католицькій громаді, побудована 1770 р., див: W. Kołbuk, Kościoły wschodnie w Rzeczypospolitej około 1772 roku. Struktury administracyjne, Lublin 1998, t. II, s. 243.
6. Sztuka i liturgia Kościoła grecko-katolickiego w 400-rocznicę Unii Brzeskiej, Katalog wystawy, Chełm–Zamość 1996, № 181, s. 101.

Остання схема зображення є типовою для церковних хоругов другої половини XVII – XІХ cт., перший композиційний тип у цьому часі не зустрічається.7 У XVIIІ – XІХ cт. спостерігаються різні варіанти співвідношення іконографічного зображення до основного тла хоругви та орнаментів, але композиційна схема таких пам’яток залишається сталою.

На хоругвах з церкви Різдва Пресвятої Богородиці у Любліні прямокутник зі зображенням доволі великого розміру. По периметру його оточує обрамлення, мальоване під імітацію дерев’яної столярської рамки.8 Фактично, загальна композиційна схема вирішення церковних хоругов близька до композиції тогочасних ікон у кіотах. Зверху полотнища і над нижніми вирізами хоругви кріпляться дерев’яні точені поперечки. За допомогою верхньої поперечки полотнище кріпилося до древка, нижня призначалася для фіксації тканини. Намальовані пам’ятки олійними фарбами на прогрунтованому полотні.

Іконографія хоругов з церкви Різдва Пресвятої Богородиці у Любліні доволі традиційна щодо тематики. Одна з цих хоругов, відповідно на різних сторонах, має зображення св. Миколая та св. ап. Андрія.9 Св. ап. Андрій зображений з хрестом, на якому він був розп’ятий, у правій руці апостол тримає закрите Євангеліє. Справа від нього, у нижньому куті, намальовано двоверху, тридільну церкву, з двома рядами вікон та двома входами у середній та, очевидно, західній частині церкви. Церква увінчується двома гострими верхами, з яких середній вищий, а одна частина споруди перекрита двосхилим дахом. Невідомо, чи це відтворення реальної старої церкви, якій початково належали хоругви, хоча правдоподібно.10

Друга хоругва з церкви Різдва Пресвятої Богородиці у скансені Любліна, відповідно на різних сторонах має півфігурні зображення Христа та Богородиці.11 Слід вказати, що на церковних хоругвах досить рідко вміщували на одній пам’ятці, відповідно на різних сторонах зображення і Христа і Богородиці. Оскільки, переважно це було зображення або Христа або Богородиці і празничної сцени чи святого. Нам не вдалося натрапити на якусь інформацію відносно того, яка сторона на церковній хоругві була лицевою (аверсом) логічно би вважати, що та, яка не закривалася древком) і щодо того чи були якісь правила відносно співвідношення іконографії різних сторін таких пам’яток. Прослідкувати якусь закономірність на прикладі хоругов XVII – XVIII ст. складно, оскільки вони збереглися без древок, таким чином не відомо на якій стороні ці древка були.

Отож, Христос Учитель благословляє правицею, в лівій руці тримає відкрите Євангеліє з написом: «ПРИЙДІТЕ БЛАГОСЛОВЕННІЇ ОТЦА МОЕГО НАСЛІДУЙТЕ УГОТОВАННОЕ ВАМ ЦАРСТВО». Натомість, цікавою є іконографія Богородиці з немовлям Ісусом на іншій пам’ятці. Тут представлено доволі рідкісний варіант, коли Богородиця правою рукою тримає ліву долоню Ісуса, правицею Ісус благословляє. Обидві постаті у коронах, Богородиця та Ісус дотуляються щоками, що відповідає іконографії Замилування. Мафорій Богородиці декорований облямівкою, на якій намальовані червоним та зеленкуватим кольором камені. Особливість полягає у тому, що тут відворено чудотворну ікону – Богородицю Братську Київську Гликофілоусу, що як чудотворна реліквія шанувалася в Києві. Згідно з переданням ця ікона зберігалася у церкві Вишгорода. У 1662 р. коли татари для переправи через Дніпро забрали з церкви дошки та ікони, ця ікона припливла до Києва на Поділ. Звідти вона урочисто була перенесена в Богоявленську церкву Києво-Братського монастиря, звідки назва ікони.12 Першовзір цієї ікони не зберігся, натомість відомі дві ікони

7. У першій композиційній схемі ми схильні вбачати архаїчнішу лінію виконання церковних хоругов, яка побутувала у XV – XVI cт. та, можливо, раніше. До цього нас спонукають формальні та композиційні вирішення таких пам’яток XІV – XV cт. з північноруських земель, та XV ст. з Болгарії та Вірменії. Характерною рисою цих творів є відсутність орнаменту на тлі хоругви та домінування іконографічного сюжету, який по периметру інколи оточений написом. Остання особливість наближує такі знамена з тогочасними пеленами та воздухами.
8. Таке обрамлення часто зустрічається на церковних хоругвах з кінця XVII ст.
9. Старий інвентарний номер: MZL-SZR-46, новий: К.5.989.
10. Слід також вказати, що з церкви св. Сави у Рудавці походить старша хоругва зі зображенням Богородиці Одигітрії та Богоявлення першої третини XVIII ст. та хоругва того ж часу з алегоричним зображенням Дзвону смерті та Розп’яття, а також ікона Юрій Змієборець, очевидно, того ж автора, що малював першу хоругву. Хоругва зі зображенням Богородиці Одигітрії та Богоявлення зберігається у Музеї-замку в Ланцуті, хоругва з алегоричним зображенням Дзвону смерті та Розп’яття в Історичному музеї в Сяноку. Про них, зокрема, див: R. Biskupski. Sztuka Kościoła prawosławnego i unickiego na terenie diecezji przemyskiej w XVII i pierwszej połowie XVIII wieku, [w:] Polska – Ukraina 1000 lat sąsiedztwa, Przemyśl 1994, t. 2, s. 365; Р. Косів, Церковні хоругви „риботицької роботи”, [w:] Zachodnioukraińska sztuka cerkiewna, dzieła–twórcy– ośrodki–techniki. Materiały z międzynarodowej konferencji naukowej, Łańcut 2003, s. 243, 252.
11. Старий інвентарний номер: MZL-SZR-45, новий, К.5.730.
12. Див: Шедеври українського іконопису ХІІ – ХІХ ст. Альбом, Київ 1999, іл. 42.

Богородиці Братської Київської XVIII ст., а також гравюри І. Мигури 1706 р. та 1714 р.13 Шлях, яким цей варіант іконографії Замилування потрапив на західноукраїнські землі доволі простий. Тут також були поширеними друки різних чудотворних та шанованих ікон Богородиці, вміщених на одному листі з підписами. Такі гравюри були особливо популярними у XIX ст.14 Крім того уже з середини XVIII ст. відомі ікони зі зображенням підписаних чудотворних образів Богоматері, що закомпоновані на зразок Менологію, де серед інших вміщується ікона Богородиці Братської Київської.15 Слід зауважити, що більшої популярності на території Лемківщини мав варіант Богородиці Римської-Лопєнської, у якому теж Богородиця тримає долоню Ісуса, однак у цьому варіанті більше виражений мотив замилування, Христос праву руку зі згортком має покладену на коліно, та постаті не в коронах.16 У нашому випадку цікавим є вибір іконографії хоругви, яка пов’язана з київською традицією, що очевидно не є випадковим.

Дві хоругви, про які мова, скоріш за все намальовані одним майстром. На це вказує спільна манера виконання, подібні орнаменти на берегах хоругви, спільний колорит та форма полотнища. На хоругві навколо прямокутника із зображенням Христа та Богородиці, закомпоновані букети квітів. Ці мотиви часто зустрічаються на церковних хоругвах першої третини XIX ст.17 Хоругва зі зображенням св. Миколая та св. ап. Андрія має різні орнаменти на двох сторонах, що також є характерним для таких пам’яток починаючи з ХІХ cт. Навколо зображення св. Миколая намальовано букети квітів, а навколо св. ап. Андрія – рослинний орнамент у формі бігунця, який симетричний відносно центральної осі. Також у цьому періоді частіше зустрічаються парні хоругви мальовані одним майстром для однієї церкви.18 Тло полотнища хоругов червоне. Слід зауважити, що у збережених церковних хоругвах XVII – XVIII ст. червоне тло полотнища домінує (різні відтінки червоного переважають також на полотнищах українських військових (козацьких) хоругов 1650 – 1770-х рр. ). Колір відігравав знакову, символічну роль, оскільки в хоругві, що використовувалася у процесії, йому належало провідне місце. Народні майстри використовували невелику кольорову палітру (часто різні відтінки червоного у співставлені з зеленкуватими), однак насиченими звучними кольорами досягалося урочистого настрою.

Цікавою особливістю хоругви зі зображенням св. Андрія та св. Миколая є те, що вона підписана і датована 1837 роком. Як вказує напис, хоругва є «ФУДАЦИЯ АНДРЕЯ ПАСЛАВСКОГО». Датовані та підписані церковні хоругви з іменами замовників частіше зустрічаються також протягом XIX ст. З XVII ст. нам відома лише одна датована пам’ятка – хоругва невідомого походження 1680 (1682) р. зі збірки Історичного музею в Сяноці,19 а з XVIII ст. – три хоругви, дві походять з дрогобицької церкви св. Юра, датовані 1712 р. та 1718 р.,20 третя – з церкви с. Кичинці біля Канева – 1788 р.21 Натомість, з XIX ст. нам відомо понад 40 датованих церковних хоругов, що зберігаються у різних музеях на території України, Словачини та Польщі, а також у приватних колекціях.

Якщо підписувати фундаторські імена та дати виконання творів було більше характерним для XIX ст., то вміщувати храмовий образ чи зображення патрона замовника, як бачимо і на хоругві з Любліна, було поширеним на таких творах з ранішого часу. Також зауважимо, що імена майстрів на церковних хоругвах трапляються вкрай рідко. Нам відомо лише чотири такі хоругви XIX ст. Одна пам’ятка з образом Непорочного зачаття та Пієти

13. Одна ікона Богородиці Братської Київської зберігається в Національному музеї історії України, а друга в Національному художньому музеї в Києві. Див: Шедеври…, op. cit.
14. Сборник изображений явленных и чудотворных икон Пресвятой Богородицы, в православной церкви прославляемых, Москва 1866, s. 23; Д. Ровинский, Русскія народныя картинки, Санктпетербург 1881, кн. ІІ-3; Сказание о Кіево-Братской чудотворной иконе Божіей Матери, Кіев 1900, s. 8; Е. Поселянин, Богоматерь. Полное илюстрированное описание ее земной жизни и посвященных ее имени чудотворных икон, [w:] Приложение к „Русский паломник” на 1909 г., Санкт- Петербург 1909; I. Bentchev, Bibliographie der Gottesmuttericonen, Bonn 1992, s. 290.
15. I. Bentchev, E. Haustein-Bartsch. Muttergottesikonen, Berlin 2000, № 1.
16. R. Biskupski, O dwu wariantach przedstawienia Matki Boskiej Eleusy w sztuce ukraińskiej XVII – XIX wieku, [w:] Zachodnioukraińska sztuka cerkiewna – dzieła – twórcy – ośrodki–techniki, Materiały z międzynarodowej konferencji naukowej, Łańcut 2003, s. 272-287.
17. Р. Косів, Церковні хоругви зі збірки Музею сакрального мистецтва Львівської духовної семінарії, [w:] Українська греко-католицька церква і релігійне мистецтво. Історичний досвід та проблеми сучасності Матеріали наукової конференції присвяченої пам’яті патріарха Йосифа Сліпого, Львів-Рудно 2003, s. 82-87.
18. Пара хоругов кінця XVII ст. невідомого походження з Національного музею у Львові. Інв. № І. 3438; № І. 3439.
19. Зберігається в Історичному музеї в Сяноку. Інв. № MNS 2180. Репродукована: R. Biskupski, Sztuka Kościoła…, op. cit., s. 351-370.
20. Зберігаються в музеї „Дрогобиччина” у Дрогобичі. Інв. № 4937 І -110; 2484 І-14.
21. Зберігається в Національному музеї історії України у Києві. Інв. № Т 255 І 9692.

– намальована у 1803 р. для церкви с. Бусовисько Костянтином Капралом,22 інша – з образом Богородиці Почаївської та св. Миколая 1839 р. з церкви с. Климець – авторства Івана Костчицкого,23 ще одна – з образом Розп’яття та Страшного суду 1860 р. – маляра І. Чішіка24 та середник хоругви з Земплінського музею у Міхайловцях (Словаччина) – авторства Бо гданського.25 Підписи авторів на згаданих чотирьох хоругвах виконані латинськими літерами.

Інші атрибуції церковних хоругов можна здійснювати лише на підставі порівняння таких творів з однотипними за стилістикою іконами. Це частково можливе і в нашому випадку, оскільки у фондах Музею-замку у Ланцуті зберігається хоругва ХІХ ст. зі зображенням св. Миколая та Богоявлення,26 яка має майже ідентичний образ св. Миколая з варіантом, що представлений на хоругві з церкви Різдва Пресвятої Богородиці у скансені м. Любліна. Малярську манеру особливо вирізняють вузько посаджені очі, характер трактування омофору та закритого Євангелія. Ці хоругви, безперечно, виконував один майстер. Також слід зауважити, що обидва твори мають різний орнамент на двох сторонах, що характерно для таких пам’яток XIX ст. Ідентичні арабескоподібні мотиви як навколо образу св. ап. Андрія є на згаданій хоругві з Музею-замку у Ланцуті навколо образу св. Миколая. Таким чином, цю хоругву з ланцутської збірки слід також датувати у межах 1830-1840-х рр.

Також варто зазначити, що на сторінках видання В. Кармазина-Каковського «Мистецтво лемківської церкви» репродуковано фото інтер’єру церкви архистратига Михаїла с. Рудавка, де було дві ікони в кіотах,27 можливо процесійні.28 На одній іконі зображено Богородицю Братську Київську, що за іконографією така ж, як на хоругві з церкви Різдва Пресвятої Богородиці в Любліні. Друга ікона з образом св. Христофора з немовлям Ісусом на руках з цієї ж церкви архистратига Михаїла у Рудавці, очевидно, того ж майстра, має дату 1841 р., – отож чотири роки різниці між виконанням цих ікон та хоругов, що тепер знаходяться у церкві Різдва Пресвятої Богородиці м. Любліна. Як відомо, на землях Перемиської єпархії було два села з назвою Рудавка. Церква архистратига Михаїла була у Рудавці, що коло Коростно (Добромильський деканат).29 У інвентарях Музею-замку у Ланцуті вказано, що хоругви надійшли з церкви св. Сави с. Рудавки (Бірецького деканату), отож або твори цього майстра знаходилися у церквах цих двох сіл, або є неточності в одному з джерел, оскільки часто майстер чи майстри виконували кілька замовлень до однієї церкви.

Дуже мало є хоругов, які можна розглядати у контексті первісного храмового інтер’єру в якому вони знаходилися, у синтезі з іконами як в іконостасі, так і на стінах.30 Не є винятком і хоругви першої половини XIX ст. з церкви Різдва Пресвятої Богородиці у Любліні, які потрапили туди з відносно віддаленого деканату, зрештою як і сама церква перевезена з іншої місцевості. Не «свій» у цій церкві й іконостас XVII – XIX ст., що перевезений з храму св. Дмитрія у Тенетиськах Рава Руського деканату. 31

Розглянуті хоругви з церкви Різдва Пресвятої Богородиці у Любліні підтверджують виконання таких творів тими ж майстрами, що малювали й ікони у храмі. Питання локалізації майстерні, як і виявлення інших праць, виконаних автором хоругов, поки що залишається відкритим.

22. Теперішнє місце зберігання пам’ятки нам невідоме. Репродукована: П. Жолтовський, Художнє життя на Україні в XVII – XVIII ст., Київ 1983, s. 47, 140.
23. Зберігається у Національному музеї у Львові. Інв. № І 2865.
24. Зберігається у Східнословацькому музеї у Кошіцях (Словаччина). Інв. № H 37040.
25. Хоругва зі зображенням св. Миколая та св. Георгія. Інв. № 102/09.
26. Інв. № MZL-SZR-27.
27. Теперішнє їх місце зберігання нам не відоме.
28. В. Кармазин-Каковський, Мистецтво…, op. cit., s. 283
29. Лише три хоругви XVIII ст. з Дрогобицьких храмів Воздвиження Чесного Хреста та св. Юра (музей „Дрогобиччина” у Дрогобичі) можна розглядати в автентичному інтер’єрі, часу створення цих пам’яток.
30. Дерев’яна церква архистратига Михаїла с. Рудавка була зведена у 1901 р. на місці попередньої, що у документі початку XIX ст., означується як дуже стара. Це була подовгувата базилікального типу споруда з дуже низьким опасанням та однією невеликою вежею над навою. Див: В. Слободян, Церкви України. Перемиська єпархія, Львів 1998, s. 715; В. Кармазин-Каковський, Мистецтво…, op. cit., s. 99, 282, „Географічний словник…” подає у Перемиській єпархії чотири села з назвою Рудавка, притому лише у Рудавці коло Бірчі та Рудавці коло Коростна була церква, в останній – посвячена архистратигу Михаїлу. Див: Słownik geograficzny Królewstwa Polskiego i innych Krajów Słowiańskich pod redakcya B. Chlebowskiego, W. Walwskiego, Warszawa 1888, t. IX, s. 905-906.
31. Р. Зілінко, Причинки до дослідження іконостасу з церкви св. Дмитра с. Тенетиськ, w: Zachodnioukraińska sztuka cerkiewna, cz. II. Materiały z międzynarodowej konferencji naukowej, Łańcut 2004, s. 326-342