Пропозиції Люблінської Парафії до Єпархіального Собору

Пропозиції Люблінської Парафії до Єпархіального Собору

23 березня 2014 відбулася парафіяльна зустріч, під час якої було обрано Парафіяльну раду та делегатів на Собор. Також були обговорені пропозиції тем до Єпархіального Собору, який відбудеться на 3-4.10.2014 р. у Перемишлі.

Протокол вищезгаданої зустрічі підготував о.диякон Петро Сівіцький.

ПРОТОКОЛ ПАРАФІЯЛЬНИХ ЗБОРІВ

ПРОВЕДЕНИХ 22 БЕРЕЗНЯ 2014 РОКУ БОЖОГО В ЛЮБЛИНІ

[dane osób wybranych na członków rady parafialnej i kandydatów na delegatów świeckich Zgromadzenia usunięto]
3)    Ухвалено такі пропозиції тем для собору:
ПРОВІД
1. Фундаментальне питання – чи УГКЦ в Польщі стратегічно зорієнтована на розвиток, чи на т.зв. «зберігання» (читай: повільний занепад)?
Це питання у світлі нашої реальности не має чисто риторичного характеру. Від відповіді на нього залежить напрямок дій у всіх чи майже всіх ділянках.
2. Аудит парафій.
Потрібно провести дослідження парафіяльного життя усіх греко-катлицьких громад Польщі. Які є в кожній парафії вияви релігійного життя? Скільки вірних (з урахуванням віку, громадянства, національної та мовної тотожности)? Скільки хрещень, дітей до першої сповіді, учнів на катехизації, шлюбів, смертей – і яка динаміка змін цих чисел за останні роки? У випадку кожної парафії слід спробувати знайти відповідь на питання: чи парафія розвивається, чи завмирає; чи є можливість розвиватися краще (евт. запобігти запепадові);  чи це можливо за рахунок збільшення народжуваности в молодих парафіяльних родинах, чи є перспектива розвитку за рахунок  приходу людей іззовні (імігранти, місцеві «конвертити»)? Для кожної парафії слід би зробити висновок: чи вона приречена радше на закриття (якщо так, то приблизно коли), чи має перспективи розвитку?
3. Створення Архиєпаріяльної  Душпастирської Ради.
Рада мала бути створена 9 років тому. Важливо, щоби врешті-решт покликати її до життя, не як формальну «прикрасу» без значення, але як дійсний дорадчий орган Владики.
4. Устроєво-адміністративні питання.
Досі належним чином не врегульована суб’єктність УГКЦ в польскому праві (УГКЦ не має статусу юридичної особи) та її законна відрубність від Церкви Римо-Католицької. Не устійнена належним чином назва Церкви і схема назви парафії. Наявність двох лише єпархій робить неможливим створення Синоду Єпископів Митрополії. Тому-то слід би постаратися про створення ще однієї або двох єпархій – якщо УГКЦ у Польщі має розвиватися. Якщо має іти в протилежному напрямку – слід залишити одну єпархію з митрополичим титулом і з центром у Варшаві. Програма-мінімум це корекція міжєпархіяльних кордонів, щоби Варшава, П’ясечно і Лодзь були в одній єпархії. Для парафій Центральної Польщі варто б створити окремий деканат, напр. Варшавсько-Люблинський.
5.  Офіційне і відкрите привернення свячень одружених кандидатів у пресвітери з Польщі у власній країні, а не поза її межами.
6. Ширше використання інтернету та електронної пошти у налагодженні зв’язку між душпастирями і мирянами.
7. Публікування парафіяльних вісників у інтернеті.
8. Реальна співучасть вірних у вирішенні проблем парафіяльного життя.
9. Створення кращих можливостей для участи молодої частини вірних в парафіяльному житті, зокрема в літургійній прислузі.
ЛІТУРГІЯ
10. Потреба створення літургійної комісії.
Згідно з церковним законодавством (у т.ч. і єпархіяльного рівня) така комісія мала б уже давно діяти. Її роль у впорядкуванні літургійного життя не вимагає пояснень.
11.  Проведення дослідження думки вірних щодо літургійного календаря.
Слід провести загальне, професійне, неупереджене дослідження, попереджене відповідною підготовкою вірних. У запитниках слід представити три розв’язки: збереження старого стилю, перехід на календар новоюліянський, перехід на календар григоріянський. Вірні мали б знати, у чому полягає кожен з варіянтів. Відповідь мала б бути подвійною, тобто: 1) як найзручніше респонденту і його рідним, 2) який варіянт респондент уважає найкращим для УГКЦ в РП. Анкети мали б також урахувати вік, освіту і зайнятість опитуваних.
З міжконфесійної («екуменічної») перспективи, як здається, при евт. зміні календаря варто б мабуть прийняти календар неовізантійський, як апробований Православною Церквою. Евентуальна зміна мала б бути плодом ретельного вивчення результатів опитування – з урахуванням зокрема того, як бачать справу не діти (зокрема священичі та учні укр. шкіл), студенти чи пенсіонери, але перш за все ті вірні, що працюють за наймом. У парафіях, де помітне число громадян України, у випадку зміни слід забезпечити додаткові відправи на 7 січня, 19 січня і евт. «старий» Великдень (якщо буде прийнято календар григоріянський).
12. Повернення до первісного тексту Символу Віри, без «і Сина».
Нема зараз ніяких перешкод, щоби наші Єпархіяльні Архиєреї зробили рішення усунути з Символу вставку «і Сина». Це вже зроблено в Канаді, США і Австралії. У випадку зміни календаря, зокрема на григоріянський, такий крок міг би мати додатковий вимір, спростовуючи неминучі атаки православних на нібито тотальну латинізацію в УГКЦ. Звичайно, дану зміну слід би попередити (як це зробили були канадські владики) посланням з поясненням.
13. Використання інтернету для поширення інформацій про розклад Богослужінь, читання, змінні частини.
14. Відправлення страсних Богослужінь у Великому Пості.
15. Необхідна містагогія у різних формах – пояснення Богослужінь, значення текстів, символіки ритуалів, устаткування, архітектури і риз та правила поведінки у храмі. Містагогію слід практикувати в проповідях, доповідях, інтернеті, друкованих виданнях.
16. Потрібно узгіднювати хоровий спів із всенародним так, аби перший сприяв плеканню другого, а не витісняв його.
17. У біблійних читаннях слід звертати увагу на розуміння вірними священних текстів.
18. Там, де є можливість і потреба, слід правити окремі Літургії для дітей та вірних польської мови.
19. В міру можливостей слід у парафіях плекати повний спектр парафіяльних відправ візантійсько-українського обряду
20. Проповіді мали б бути розумно короткими, стислими, добре підготовленими і присвяченими конкретній темі.
КАТЕХИЗАЦІЯ
21. Пекучою потребою є катехизація дорослих вірних і старшої молоді в різних формах. Вона мала б охоплювати основи віри, історії спасіння, моралі, містагогійне пояснення Богослужб, церковну історію.
22. Варто періодично запрошувати для катехизації щодо основ віри видатних священнослужителів інших католицьких Церков свого права.
23. Слід подбати про збагачення різних форм реколекцій для парафіян.
КОЙНОНІЯ
24. Явність фінансів, статистик і т.п.
Якщо загал вірних мають мати почуття співвідповідальности за Церкву, а зокрема якщо мали б платити постійні внески, бюджет парафії та єпархії мав би бути явним. Так само статистичні дані про кількість вірних (за звітами парохів), число присутніх і причасників у неділю рахування вірних, дані про кількість хрещень, шлюбів і похоронів – мали б бути явними для загалу вірних.
25. Для кращого плекання спільнотного життя слід проводити часті зустрічі душпастирів із парафіянами – у церкві та поза церквою, з нагоди релігійних та національних свят і без особливої нагоди, зустрічі урочисті та розважальні.
26. Цьому ж самому служитимуть спільні виїзди – прощі й екскурсії.
27. Ширше використання електронного зв’язку для спілкування між парафіянами.
ДИЯКОНІЯ
28. Фінансування Церкви.
Потрібно більшу увагу звернути на фінансову солідарність внутрі Церкви – допомогу багатших спільнот біднішим, не лише за допомогою двох збірок у році. Слід принаймні розглянути можливість поступового переходу від «требно-тацової» системи до регулярних внесків парафіян. У США це 5-6 % прибутку, за винятком найбідніших і найбагатших. Такі внески люди, які платять податок від особистого прибутку, могли б собі відрахувати від доходу. Зате не платили б за треби. Це заодно стабілізувало б фінанси, сприяло більшому почуттю співвідповідальности мирян за Церкву та звільнило служіння Таїнств, посвячень і похоронів від асоціяцій з платним ремеслом священика.
29. Потрібно розвивати різні форми зустрічей і допомоги молодих вірним сеньйорам громади, зокрема самотнім і/або немічним.
30. Слід помагати прибульцям з України у вирішенні соціяльних питань.
 МІСІЙНІСТЬ
31. Розвиток парафіяльної мережі.
Тут зокрема ідеться про відгук на духовні потреби наших вірних, що прибули з України. З перспективи Люблинського воєвідства помітна потреба зробити повнокровною парафію в Холмі та заснувати парафію в Замості.
32. Відкритість Церкви до вірних інших ніж українська національностей і мов.
Це стосується перш за все трьох груп: польськомовних вірних, вірних польської національности, вірних які є «лем-лемками». Потреба зайнятися цим питанням очевидна у ситуації, коли 50 % подружжів є мішаними, а проголошена Синодом Єпископів стратегія передбачає «місійність» як складову живої парафії.
33. Для зовнішньої місії потрібно подбати про формування основ тотожности греко-католиків: ознайомлення з засадами віри й моралі та рідною обрядовою традицією.
34. Варто залучати до місійно-євангелізаційної праці серед молоді студентів, зокрема семінаристів і інших адептів богослов’я.
35. Окрему увагу слід звернути на тих греко-католиків (з Польщі та України), які дуже рідко або зовсім не відвідують наших храмів.
36. Парафії повинні не встидатися виходити на зовні, появляти себе у місцевому суспільстві, не цуратися також сучасних «рекламних» засобів, вказуючи на нашу «іншість» як окрему цінність, що збагачує релігійно-культурну палітру суспільства. Повідомляти загал про своє існування й діяльність.
37. Потрібно плекати спільні молитовні та інші зустрічі, прощі тощо з римо-католиками та вірними інших конфесій.
38. Кожен вірний мав би почувати себе і бути місіонером УГКЦ у своєму середовищі.