Міжнародна конференція Сакральне мистецтво

Міжнародна конференція “Сакральне мистецтво польсько-українського пограниччя на Люблінщині” (Люблін, 13-14.10.2005)

      Конференція розпочалася 13 жовтня 2005 року o 12.00 годині в аудиторії Люблінського наукового товариства,  що знаходиться в палаці Чарторийських на площі Литовській, 2 у Любліні. Участь у заході взяли дві сотні людей: науковці й дослідники, теоретики й практики, реставратори, історики та історики мистецтва, філологи, працівники музеїв, архітектори, артисти, журналісти, духівники багатьох Церков, децезій та країн, представники центральних, воєводських, повітових та міських органів влади, студенти з різних ВНЗ та країн, поціновувачі мистецтва, а, зокрема, мистецтва сакрального та церковного.  На конференцію з’їхалися представники наукових кіл Львова, Любліна, Варшави, Кракова, Жешува, Торуня. У такий спосіб люди творили особливу інтердисциплінарну та конфесійно-етнічно, культурну мозаїку, що складалася з поляків, українців, білорусів, росіян, словаків. ЇЇ представляли люди з різних церков:  православних, греко-католицьких, римо-католицьких, протестантських. Усіх присутніх єднала турбота про sacrum i красу, котрі необхідно вберегти від профанації.

   Першою виступала доктор Галина Ландецька – Люблінська воєводська реставраторка. Потім – професор Ришард Вальчак  –  віце-директор відділу ПАН в Любліні та професор Кароль Клауза – керівник кафедри ікони на Люблінському католицькому університеті й член Комісії польсько-українських культурних зв’язків  відділу ПАН у Любліні.

   По тому  слово взяв Йозеф Ружаньський, начальник канцелярії Люблінського воєводи. Він нагородив дипломами  заслужених осіб у галузі охорони спадщини церковного мистецтва  в Польщі –  професора Ришарда Бриковського з Варшави, Єжи Тура з Жешува, Яна Горака з Любліна та Ярослава Мовчана зі Львова.  На завершення Єжи Тур розповів присутнім про стан сакрального мистецтва на польсько-українському пограниччі. Пізніше всі учасники перейшли до камінної зали палацу Чарторийських, щоби в неформальній атмосфері продовжити зустріч й дискусію.

   З 14.00 годині роботу продовжили в Інституті Центрально-Східної Європи, що на вулиці Нєцала, 5.  Конференція “Сакральне мистецтво польсько-українського пограниччя на Люблінщині” зібрала людей, для яких мистецтво стало життєво необхідним, які присвятили йому багато років. Вони, не шкодуючи моральних та, часом, й фізичних сил, залишилися вірними своєму покликанню.  Говорили про знаних творців сакрального мистецтва та безіменних майстрів з великою повагою.   Вони заслужили такого ставлення, бо залишили для нащадків, гідну подиву, спадщину, котра неодноразово не мала належного вшанування, губилася на роздоріжжях та непрохідних хащах.

   Складається враження, що навіть такий непрямий спосіб спілкування з мистецтвом, як слухання розповідей про ікони, архітектуру, дерево,  у якийсь непояснюваний спосіб облагороджував кожного.  Всі учасники були приязними один до одного, охоче ділилися в спостереженнями, враженнями та емоціями. У світлі мистецтва з великої літери “М” можна було на хвилю забути про існування кордонів.  Траплялося це не тільки тому, що присутніх єднала спільність інтересів. Митці, які ту красу творили, теж колись обмінювалися досвідом, співпрацювали, однаково дивилися на світ, їх твори часто походили з однієї школи чи майстерні, працювали під керівництвом одних майстрів, наслідували один одного.  В наш час, коли науковці й дослідники аналізують конкретні роботи образотворчого чи сакрального мистецтва, то так  само співпрацюють та обмінюються досвідом. Примирення народів-сусідів у цій площині може бути надзвичайно корисним для розвитку науки та культури кожної з країн.

   Сакральне мистецтво не можна відокремлювати від релігійного контексту. Коли турист приходить, щоб оглянути навіть найкрасивішу, але вже чергову, церкву,  відчуває втому. Треба, щоб людина зайшла до храму туристом, а вийшла – прочанином.  В Польщі, зокрема у східній,  можна не бояться, що турист втомиться від надміру подібних об’єктів. Однак, варто таки про той релігійний контекст пам’ятати. У Любліні це підтвердилося у випадку церкви з Тарношина. Годі було бажати кращої презентації тарношинської, а тепер люблінської церкви Різдва Пресвятої Богородиці, котрій присвячено багато рефератів, як літургія в стінах, просякнутих кадилом та співом камерного ансамблю за участі солістів “Майстерні пісні” зі Львова “Ірмос”.  У вечір четверга (від 19.00 годину), у вілію Покрови – Опіки Божої матері, святиня занурилася в темряву, тільки маленькі вогники свічок, котрі тримали в руках хористи, освітлювали теплим блиском обличчя заглиблені в молитву.

   Транслокована церква ожила, коли з’явився іконостас з Тенятиськ, а пізніше й інші ікони, хоругви, феретрон. Над цим трудилися понад три десятки знаних спеціалістів з різних сфер.  Усі ті інструменти й образи також оживали в розповідях людей, котрі працювали на реставрацією й монтажем. Художники, історики мистецтва та реставратори зі Львова, Любліна, Кракова розбурхували уяву слухачів, які могли зовсім скоро побачити все на власні очі, відкрити й детально порівняти фрагменти іконостасу чи інше церковне обладнання.

   Другий (так само, як і перший) день сесій був присвячений мистецькій спадщині пограниччя – території , що знаходиться на стику культур Сходу й Заходу, де за віки тісно переплелися візантійська й латинська традиції. Однак, історія, що вершилася тут з кінця ХIX  і мало не повне XX століття, вразила усіх спрощеним розумінням навколишньої реальності. Показала, якщо не повне, то надто сильне невігластво до культурних явищ,  що виходили за рамки різних ідеологічних формувань. Багато цінних об’єктів архітектури й іконографії без причини спустошено, нищено чи стерто з лиця землі, не зважаючи на те, що творили гармонійно-естетичний силует багатокультурного пограниччя. Водночас, були й приклади героїчного порятунку сакрального мистецтва.

Стефан Батрух.

О. др. Стефан Батрух є академічним душпастирем Перемисько-Варшавськрї Архиєпархії,  парохом греко-католицької парафії в Любліні та членом польсько-української комісії культурних зв’язків відділу ПАН у Любліні.