О. Омелян Ковч

Омелян Ковч (1884-1944)

   Омелян Ковч народився 20 серпня 1884 року в містечку Космач на Гуцульщині (Україна). Філософсько-богословські студії закінчив у Римі. Був висвячений на священника і у 1912 році зголосився до місійної праці серед українців у Боснії. Після 4 років служіння повернувся в Галичину. У 1919 році отримав декрет на військового капелана Української Галицької Армії. Зі спогадів свідків відомо, що він полагоджував конфліктні справи, духовно підтримував хворих.

Під кінець своєї капеланської служби захворів на тиф.

У 1922 році був призначений парохом у містечко Перемишляни, яке нараховувало близько 5 тисяч мешканців, з яких 3 тис. складали євреї, по 1 тис. – українці та поляки. З самого початку заанґажувався до різносторонньої суспільної діяльністі. Був ініціатором низки заходів культурно- освітнього характеру, підтримував кооперативний рух. Динамічна релігійно-суспільна діяльність викликала занепокоєння у предстаників місцевої адміністрації у Перемишлянах. Тільки протягом 1925-1934 років у помешканні Ковчів було проведено 40 обшуків. Це означало, що раз у три місяці поліція проводила контроль у його домі, з яких половина закінчувалася арештом, та довшим чи коротшим терміном ув’язнення в Унівському монастирі.

Коли по вересневих подіях 1939 року велика частина польскої людності була арештована і вивезена в Сибір, а родини, які залишилися у місті перебували у надзвичайно важкому матеріальному становищі без мінімальних засобів для існування, отець Ковч, бачучи цю ситуацію, активно взявся організовувати допомогу. Мав він особливий талант проповідника – умів говорити чітко, проникливо і з особистим заанґажуванням. Про плебанію, де мешкала родина Ковчів, яка нараховувала вісім осіб, у місті говорили, що. „над цим домом ангели літають”. Майже завжди окрім найближчих там перебував хтось, хто найбільше потребував допомоги.

Разом із вступом гітлерівських військ у 1941 році у Перемишляни розпочалася масове винищення єврейського населення. Одного разу, коли єврейська громада зібралася у синагозі на молитву, гестапівці приготували для них смертельну пастку. Вони замкнули двері синагоги і підпалили будівлю з людьми, які там знаходилися, водночас оточивши її кордоном війська. Отець Омелян разом з сином перебували у цей час вдома і зауважили дим, який підносився з синагоги, а також почули розпачливі людські крики. В той самий момент до плебанії вбігло кілька осіб, благаючи про допомогу. „Батько без найменшого вагання вибіг з дому”, – згадував його син Мирон. „Але що може порадити один чоловік у такій безнадійній ситуації”, – біжучи за ним, думав собі юнак. Однак, отець Омелян вбіг у натовп біля синагоги і переконливим голосом став по-німецьки кричати до гестапівців, щоби залишили синагогу в покої і відійшли звідси. І сталася надзвичайна подія. Дезорієнтовані гітлерівці сіли на свої мотоцикли і від’їхали на свій пост. Ковч разом з іншими відкрив заблоковані важкою колодою двері, вбіг до середини синагоги і почав витягувати звідти напівпритомних людей. При цьому натрапив на малу постать, яка вчепилася за його шию. Він підхопив її і виніс назовні. Виявилося, що цією безборонною особою був рабін м. Белз. Згодом по війні той шукав отця Ковча, але не жаль уже не зустрів його ніколи.

В єврейському середовищі Омелян Ковч втішався великим авторитетом і довірою. Легковажучи застереження окупаційної влади, він відвідував в гетто засуджених на смерть. Така нелояльна постава відносно гітлерівської політики мусіла як наслідок призвести до арешту. В грудні 1942 року отець був ув’язнений у львівський тюрмі на вул. Лонцького. Після допитів та тортур втратив на деякий час володіння ногами. Однак всупереч великому болю та терпінню, які переживав через знущання над ним, на його обличчі, як оповідали свідки, завжди виднілася привітна усмішка. Навіть будучи побитим, він однак спромагався потішати інших. Родина та друзі докладали багатьох зусиль, щоби визволити його з ув’язнення; до цих старань також долучався митрополит Андрей Шептицький. Здавалося, що визволення було вже близько. Вистачало тільки, щоби о. Омелян Ковч письмово зобов’язався, що не буде уділяти євреям жодної допомоги. Однак він не погодився написати такого свідчення. Після декількох місяців перебування у Львові був переведений до концтабору Майданек. Отримав номер 2399; цей номер, вибитий на бляшці, зберігся в Музеї до сьогодні. Отець Омелян Ковч Був розміщений в 14 бараку III поля, який так само стоїть на тому самоми місці дотепер. Загинув 25 березня 1944 року.