Іконостас

Іконостас із церкви Різдва Пресвятої Богородиці в Любліні

Роман Зілінко

Іконостас із церкви Різдва Пресвятої Богородиці міста Люблін походить з місцевості Тенетиська (Tеniatyska),1 котра лежить недалеко від сучасного польсько-українського кордону. Перед тим, як попасти на теперішнє місце зберігання після виселення українців, іконостас перебував до 1966 р. на так званому складі у Войславичах (Wojsławice).2

Після цього збережені частини іконостасу потрапили до збірки люблінського скансену, та були піддані реставрації.3 Тут він зберігався до часу, коли його було перевезено із Тарношина (Tarnoszyn) до Любліна в церкву Різдва Богородиці. А коли після вдалої транслокації виникло питання про внутрішній вигляд храму і його оздоблення, яке б відповідало двом функціям об’єкту – музейній та безпосередньо культовій, то Тенетиський іконостас виконував ці вимоги (із „рідного” тарношинського іконостасу ХІХ ст. збереглась менша частина ікон та конструкцій,4 що підважувало доцільність його реконструкції). Отже, після проведення реставраційних робіт із конструкціями Тенетиського іконостасу та намісним рядом він був вмонтований у церкві.5

Іконостас із Тенетиськ являє собою розвинену, симетричну вівтарну перегородку, форма якої усталилася в українському мистецтві від середини сімнадцятого століття. Складається він з п’яти чітко виділених горизонтальних рядів, перелічуючи від низу це – намісний, неділь П’ятидесятниці, празниковий, апостольський та пророчий ряди, завершує іконостас Розп’яття (найімовірніше це була композиція „Розп’яття з Пристоячими”6). На час монтажу ансамблю бракувало або ж було втрачено деякі композиції: дияконські врата з одвірками, одвірки царських врат з намісного ряду, ікону „Спаса Нерукотворного” та „Візії Петра Александрійського” з ряду неділь П’ятидесятниці, ікони „Стрітеня” та „Зіслання Святого Духа” із празникового ряду, та повністю бракувало пророчого ряду.

В намісному ряді зліва направо містяться ікони св. Юрія, „Богородиці Одигітрії”, „Спаса Вседержителя” та храмова ікона св. Дмитрія, в середині ряду розміщено царські врата із зображеною на них композицією „Сон Єсея”. На жаль, у шести вміщених на вратах медальйонах практично не збереглось живопису. Проте можна припускати, що тут були зображенні царі Ізраїлю (тепер реконструйовані). Дияконські врата відсутні. Живопис намісного ряду є неоднорідним, він виконувався в різний час різними художниками.

Другий ряд іконостасу – це ряд неділь П’ятидесятниці. Він виникає в середині XVII століття.7 Існує цей цикл в різних варіантах практично виключно в іконостасах церков трьох західних єпархій Східної Церкви – Перемиській, Львівській, Холмській аж до кінця XVIII століття.8 Властиво, в іконостасі з Тенетиськ маляр повторює традиційну форму ряду, яка відповідає євангельським читанням на шість неділь від Паски до П’ятидесятниці та поширився через жовківських художників. Складається він з ікон „Увірування Томи”, „Жони Мироносиці”, „Зцілення Розслабленого”, „Христос і Самаританка”, „Зцілення Сліпого”, „Візія св. Петра Александрійського”. В центрі ряду, як звичайно, розташовується „Мандильйон”. У іконостасі з Тенетиськ в ряді неділь П’ятидесятниці реконструйовано ікони „Нерукотворного Спаса” та „Візії св. Петра Александрійського” (за зразком ікони того ж сюжету із крехівського іконостасу), місце зберігання оригіналу останньої донедавна було невідоме. Тепер ікону віднайдено і вона перебуває на реставрації.

Празниковий ряд в Тенетиському іконостасі представлено в традиційній формі додекаортону. Празники розташовані без жодного, чи то календарного, чи хронологічного порядку таким чином: „Різдво Богородиці”, „Стрітеня” (реконструкція), „Різдво Христове”, „Богоявлення”, „Введеня Богородиці”, „Благовіщення”, „В’їзд в Єрусалим”, „Вознесіння”, „Зішестя в Ад”, „Успіння”, „Преображення”, „Зіслання Святого Духа” (реконструкція). Можливо, що порядок ікон міг порушитись при котромусь із „поновлень” іконостасу в кінці XVIII або в XIX ст., принаймі фотографії з часу перед розібранням іконостасу свідчать, що послідовність празників тоді була такою ж.9

В апостольському ряді Тенетиського іконостасу, як переважно склалося в українських іконостасах починаючи від другої половини XVI століття, зображено дванадцять апостолів, по центру ряду розміщено ікону „Моління” (у цьому випадку пентаморфон).

Щодо пророчого ряду, то, як уже згадувалось, він до нас дійшов не повністю. Збереглась ікона „Знамення Богородиці”, що очевидно містилась над іконостасом по центрі ряду пророків, як це переважно й мало місце в українських високих вівтарних перегородках. Та недавно разом із іконою „Візія св. Петра Александрійського” чудом було віднайдено один картуш із пророками.

Розп’яття із пристоячими не збеглось. Але кріплення, які існують на іконі „Знамення Богородиці”, свідчать, що ця композиція там була.

Щодо датування іконостасу, то тут появляються деякі проблеми. Попри те, що на іконостасі знайдено дві дати, невідомо якої частини ансамблю вони стосуються. Перша дата 1754 вміщена з лівого боку на зовнішній стороні рами намісної ікони св. Дмитра. Інскрипція, що містить цю дату, є такого змісту:

Со ώрγдися

Икона сія

Р:Б: АΨИД

Фγⁿдатор […]

Паⁿтелем[…] […]

д(?)ина из […]

[…]

Друга інскрипція із датована 1779 роком розміщена на рамі під іконою Спаса Нерукотворного в центрі іконостасу і є такого змісту:

Р:Б: АΨОΘ М˜ця Сєптєврія Дня ВГ

При порівнянні стилістики виконання ікон Тенетиського іконостасу можна припускати, що друга дата стосується ликів намісної ікони Борогодиці та перемальовань ікони Дмитрія, які заторкнули всю площину ікони, крім тла.10 Обидві виконані у манері чітко позначеній впливами високого бароку.

Натомість, невідомо до якої частини ансамблю можна віднести першу дату 1754 р. Очевидно, що вона стосується зображення Дмитрія, але того, яке було або ще залишається під перемалюванням 1779 р. Цей факт ускладнює пошук інших творів, які були евентуально виконані тим самим автором у цьому іконостасі.

Дещо допомагає у цій проблемі характерний візерунок тла, який правдоподібно не був порушений під час перемалювань. Отож, деякі елементи візерунку тла (наприклад, квітка із чотирьма загостреними пелюстками), які бачимо на іконі Дмитрія можна зустріти і на інших іконах іконостасу. Зокрема на іконах „Тайної Вечері”, „Богородиці Знамення” та дещо відмінні на інших – „Успіння”, „Вознесіння”, „Преображення”, та деяких апостолах. Тобто можна припустити, що вони могли бути виконані якщо не одним майстром (проти цього промовляє надто виразна різниця між центральною частиною іконостасу та бічними крилами), то принаймні однією майстернею.

Та наступною проблемою, яка стоїть на перешкоді безсумнівної атрибуції іконостасу навіть одній групі художників, є власне вже згадана велика різниця у рівні малярства верхньої частини іконостасу. В той час, коли центральна частина (царські врата,11 „Спас Нерукотворний”,12 „Тайна Вечеря”, „Моління”, „Богородиця Знамення”) виконані рукою професійного майстра (умовно називатимемо його „перший маляр”), який очевидно був позначений впливом жовківського малярського осередку кінця XVII – поч. XVIII, то бічні крила верхньої частини іконостасу (ряди: неділь П’ятидесятниці, Празниковий, Апостольський, Пророчий13) намальовані провінційним художником низького ремісничого рівня (його, в свою чергу, назвемо „другий маляр”).14

Подібна ситуація теж спостерігається і в іконостасах жовківських художників. Виглядає вона так, що спочатку виконувався намісний ряд іконостасу із царськими й дияконськими вратами та центральна верхня частина із іконами „Спас Нерукотворний”, „Тайна Вечеря”, „Моління”, „Богородиця Знамення” (або інша композиція, яка є в центрі пророчого ряду, часом це буває ікона „Трійці” або „Бога Отця”), та композиція „Розп’яття з пристоячими”, одним художником, а пізніше дороблялись бічні частини ансамблю іншими переважно слабшими художниками, можливо й учнями цього майстра. Так, наприклад, виглядає справа із створенням іконостасу у Волиці Деревлянській, та в жовківській церкві Різдва Богородиці. А у іконостасі жовківської церкви Різдва Христового виразно видно, що в ряді апостолів працювало два художники, один із яких відчутно поступається в майстерності головному майстрові (І. Рутковичу).

Однозначно важко ствердити чи заперечити, що центральна та бічна частини створювались в різний час. Спробую розглянути за і проти цієї версії:

Серед аргументів, що промовляють за один час постання цих фрагментів іконостасу, можна виділити наступні:

  1. Конструкції центральної і бічних частин іконостасу схожі, і правдоподібно походять із тієї ж сницарської майстерні;
  2. Спільні деталі і характер різьблення тла;
  3. Зображені на „Молінні” дві маленькі постаті на колінах виконані „другим маляром”;
  4. Колористика обидвох частин витримана у спільному дусі.

За те, що ці частини створювались в різний час, виразно промовлють наступні факти:

  1. Різниця рівня малярства;
  2. Ніде у бічних композиціях не прослідковуються характерні для „першого маляра” художні засоби;
  3. Ритування тла ікон, хоча й має певні спільні риси, проте у бічних композиціях воно є досить спрощене;
  4. Манера, в якій працює „перший маляр” є досить архаїчною, навіть якщо прийняти за час постання його творів у іконостасі 1754 р.;
  5. Приклад жовківських іконостасів, де в різний час виконувались частини іконостасу;
  6. Виконати цілий іконостас одразу ж після будови церкви було би надто великим матеріальним навантаженням для парафіян чи навіть колатора парафії.

Тобто логічніше схилятись до версії, що частини іконостасу походять із різного часу. Аргументи за один час виконання є слабкими і можуть бути заперечені, якщо припустити що „другий маляр” взорувався на „першого” і намагався, на скільки йому дозволяла майстерність, наслідувати того в колориті та у різьбленні тла. А домалювати постаті на „Молінні” можна було й пізніше, як і повторити за взірцем рами. Проте, до того, як будуть знайдені додаткові факти, чи будуть проведені грунтовні хімічні та фізичні дослідження грунту, пігментів та деревини, неможливо із певністю ствердити одне, а заперечити друге.

Єдине, що можемо із більшою вірогідністю стверджувати, це те, що ікона святого Дмитрія (до перемалювання) та центральна частини виконувались тим самим майстром, як вказано в інскрипції до згаданої ікони в 1754 р., тобто одразу ж після будови церкви.15 Щодо бічних частин, то можу ствердити лише, що намальовані вони були після 1747 року, а логічніше після 1754. Зробити такий висновок дозволила знахідка грав’юр, за якими були виконані всі шість ікон ряду „неділь П’ятидесятниці”. Ці грав’юри, автором яких є Йосиф Гочемський, вперше були видані в Почаєві у Квітній Тріоді 1747 р. Гочемський в свою чергу повторив мідьорити Антонія Вірікса із ілюстрованої книги Єроніма Наталіса Evangelicae historiae imagines.16 Грав’юри були повторені усі до найменших деталей, у нідерландському виданні не було лише „Візії Петра Александрійського”, але це зрозоміло, бо композиція є типово східнохристиянською і не зустрічається в західному мистецтві.

Ще важчою видається проблема із датуванням ікон намісного ряду, що включають ікони св. Юрія, Богородиці, Христа (крім ікони Дмитрія та царських врат, про які вже була мова вище).

Ікона св. Юрія виділяється від решти іншою манерою виконання, хоча художник старався намалювати її так, щоб вона не дуже вирізнялась від ікони Дмитрія. Очевидно, що вона була виконана після 1779 року, найправдоподібніше в першій половині ХІХ ст., ймовірно під час одного з ремонтів (згідно документальних даних, які наводить Павел Сиґовскі у цитованій статті, вони відбувалися в даний період двічі: 1. в період між 1804 і 1829 рр.; 2. та у 1842 р.).

Ікона Богородиці, принаймні той її вигляд, який маємо можливість оглядати тепер, складається із кількох нашарувань різного часу. Перше найстарше знаходиться під пізнішим записом. З-під верніх варств тла поглядається попередній візерунок, характерний для зламу XVII – XVIII. Другий шар виник одночасно із перемалюваннями на іконі св. Дмитрія у 1779 р. Зокрема це стосується ликів Марії та Ісуса. Натомість шата Богородиці була створена в другій половині ХІХ ст., правдоподібно одночасно із сучасним зображенням намісного образу Христа (можна припустити, що це відбувалося у час праць над реновацією поліхромії інтер’єру, тобто в 1879 р.17). Під час останньої реставрації іконостасу реставратор Ірина Слюсаренко виявила на іконі Христа під замалюванням (ймовірно 1879 р.) раніше зображення. Після проведених досліджень, що включали в себе рентгенографію, та відкриття зондажів, можна дійти до висновку, що під записом знаходиться ікона св. Миколая. Вирішено не відкривати повністю зображення, натомість розчистити лише фрагмент у правому верхньому куті ікони, із зображенням благословляючого Христа. З-під зондажів проглядає орнамент тла ідентичний із тим, який є на найстаршій варстві ікони Богородиці. Тобто ікона Богородиці і св. Миколая походять з того ж часу, і є правдоподібно творами одного майстра. А за орнаментом тла і характером живопису збереженого на відкритій з-під запису фігурі благословляючого Христа можна зробити висновок, що ці ікони є найстаршими в іконостасі, та походять із іконостасу попередньої церкви, що згоріла у першій половині XVIII.

Нажаль ті документальні відомості, які збереглись і дійшли до нас, не надто багато допомагають у датуваннях іконостасу. Пошуки, які провадив дослідник Павел Сиґовскі в архівах Любліна, Перемишля та Львова не дали особливих результатів щодо внутрішнього вистрою церкви. Єдине, що йому вдалося віднайти на цю тему, це згадка, що у церкві, яка згоріла, існували якісь образи із чотирма бляшаними коронами (натомість невідомо про які образи йде мова). Із першої пол. ХІХ ст. походять відомості про іконостас, головний вівтар із іконою Богородиці, ікона св. Йосафата та бічний вівтар із іконою св. Дмитра із лівого боку (невідомо чи тут іде мова про існуючу намісну ікону св. Дмитрія, чи існував ще один образ цього святого у незбереженому вівтарі).18

Отже в підсумку можна сказати, що навіть датування, яке присутнє в іконостасі, не завжди однозначно може донести інформацію про час створення ансамблю, та по-різному бути інтерпретоване. Тому необхідними є проведення архівальних досліджень, пошук аналогій та взірців іконопису, стилістичний та фізико-хімічний аналіз. Лише після проведення таких всесторонніх праць можна із більшою вірогідністю щось сказати про пам’ятку та час її походження.

Іконостас із Тенетиськ після проведених досліджень пропоную датувати таким чином:

  1. Кін. XVII – поч. XVIII – нижня варства живопису ікони Богородиці та ікони Христа Вседержителя (тобто ікона св. Миколая);
  2. 1754 р. – виконані конструкції іконостасу – його нижня та центральна частини, ікона св. Дмитрія (нижня варства живопису), царські врата, втрачена ікона „Спаса Нерукотворного”, ікони „Тайна Вечеря”, „Моління”, „Богородиця Знамення”, та імовірно втрачені „Розп’яття з пристоячими” і дияконські двері;
  3. Недовго після 1754 р. – бічні крила верхньої частини іконостасу, що сладаються з рядів неділь П’ятидесятниці, празникового, апостольського та пророчого;
  4. 1779 р. – перемалювання ікони св. Дмитрія та Богородиці;
  5. І пол.ХІХ ст. (можливо до 1829, або у 1842) –ікона св. Юрія;
  6. ІІ пол.ХІХ ст. (можливо 1879 р.) – перемальовано ікону св. Миколая на ікону Христа Вседержителя (невідомо, що сталося із попередньою намісною іконою Христа), виконані шати для Богородиці і Христа.

Невиключено, що після віднайдення досі невідомих фактів, які можуть стосуватися іконостасу, необхідно буде внести деякі коректи в висловлені вище гіпотези щодо датування ансамблю. Та сьогоднішній стан дослідження цієї пам’ятки дозволяє саме так уявити хронологію праць в іконостасі.

____________________________________________________

1 Зустрічаються ще назви Тинятиська, Тенятиска, Tуnetyska, Teniatyska, в статті українські назви місцевостей подаються за: Шематизм греко-католицького духовенства злучених епархій Перемиської, Самбірської і Сяніцької на рік Божий 1938-39, Перемишль 1938.

2 PP Pracownia Konserwacji Zabytków, Oddział w Warszawie, Pracownia Malarstwa, Dokumentacja konserwatorska. Miejscowość: Teniatyska. Obiekt: fragmenty z ikonostasu 23 ikony, Warszawa 1966, s. 2.

3 Ibid. s. 1.

4 Реконструкцію вигляду іконостасу з Тарношина зробив Броніслав Сенюк, див.: B. Seniuk, Zarys dziejów cerkwi pw. Narodzenia NMP, translokowanej z Tarnoszyna do Muzeum Wsi Lubelskij, [w:] „Lubelszczyzna”, nr 3, Lublin 1996, s. 175-178.

5 Детальніше про реставрацію та монтування іконостасу див. у цьому збірнику статтю Бориса Іваніва: Монтаж ікон в іконостасі з Тенятиськ і реставрація царських врат.

6 На іконі Знамення збереглись кріплення для ікон пристоячих.

7 В. Свєнціцька, ІванРутковичістановленняреалізмувукраїнськомумалярстві XVII ст.,Київ 1966, s. 72; W. Jarema, Pierwotne ikonostasy w drewnianych cerkwiach na Podkarpatciu, Materiały Muzeum Budownictwa Ludowego w Sanoku, Sanok 1972, № 16, s. 32; M. Janocha, Wpływ Brzeskiej unii kościelnej na refleksję o sztuce oraz ikonografię malarstwa cerkiewnego w XVII i XVIII wieku, [w:] Polska i Ukraina. 1000 lat sąsiedztwa,t. 5, Przemyśl 2000, s. 185; M. Janocha, Ukraińskie i białoruskie ikony świąteczne w dawnej Rzeczypospolitej, Warszawa 2001, s. 127; M. Janocha, Ikonostasy w cerkwiach Rzeczypospolitej w XVII-XVIII wieku, „Przegląd Wschodni”, Tom VIII, Zeszyt 4 (32), s. 907.

8 Детальнішепроцейряд: M. Janocha, Wpływ Brzeskiej unii kościelnej…, op. cit., s. 185; а також R. Zilinko, Przyczynek do ikonografii cyklów Niedziel Pięćdziesiątnicy w ukraińskich ikonostasach drugiej połowy XVII – pierwszej połowy XVIII wieku, Warszawa 2004, s. 251-267; мені відомий єдиний іконостас – Сорочинський, що походить зі Східної України, в якому зображені сцени неділь П’ятидесятниці, і це єдиний відомий іконостас, що походить з-поза меж трьох західно-українських єпархій, в якому присутній цей ряд.

9 На фотографії можливо відчитати тільки шість іконок – три зліва від Тайної Вечері і три справа: Dokumentacjakonserwatorska, fotografie83-157. Ikonostas w zabztkowej cerkwi greckokatolickiej pw. Narodzenia NMP w Lublinie, Lublin 2001, fot. 155.

10 Правдоподібно тому, що нове зображення намальоване згідно старої композиції рентгенівські фотографії не дали очікуваного результату. Проте під час реставраційних праць, реставратор п. Ірина Слюсаренко зауважила під верхньою варствою попередній шар малярства який імовірно був виконаний у 1754 р., як записано у інскрипції.

11 На жаль, живопис в медальйонах „Царських Врат” практично незбережений, тому про належність врат до того ж часу виконання, що й центральна частина, можемо лише здогадуватись. Композиція „Сон Єсея”, зображена на вратах, була досить поширеною у жовківському середовищі, до якого умовно можна зарахувати й маляра центральної частини (див. нижче).

12 Оскільки оргінал цієї ікони був втрачений, висновок, що „Спас Нерукотворний” теж належав маляру центральної частини іконостасу, роблю лише на підставі фотографій із часу, що передував демонтажу іконостасу.

13 Реконструкція пророчого ряду відбігає від того вигляду, який очевидно був насправді, оскільки не було жодних відомостей про попередній вигляд втраченого ряду, аж до моменту, коли було віднайдено у 2004 р. один картуш із пророками з цього іконостасу. Реконструкція ж була виправдана тим, що іконостас після реставрації мав виконувати літургічну та музейну функції одночасно, і представляти традиційний український іконостас характерний для своєї епохи із українсько-польського пограниччя Люлінщини.

14 У приватній розмові проф. В. Александрович та Я. Ґємза висловили припущення, що цей автор міг виводитися із латинської традиції.

15  Див. у цьому збірнику статтю: P. Sygowski, Nieco danych historycznych o cerkwi w Teniatyskach i dwóch cerkwiach w Lubyczy.

16  М. Mauquoy-Hendrickx, Les estampes des Wierix, Bruxelles 1982, il. 2015, 2027, 2037, 2104, 2111.

17 Цей факт відчитаний із інскрипції в наві наводить Павел Сиґовскі у цитованій статті.

18 P. Sygowski, op. cit.