Актуальність послання о. Ковч для християн початку третього тисячоліття

Актуальність послання о. Ковч для християн початку третього тисячоліття

1. Відкритий до всіх, не фанатичний, вміє переступати етнічні, конфесійні та релігійні кордони, щоб краще розуміти інших, залишаючись при цьому вповні собою.

2. Добра інтелектуальна підготовка теологічна та гомілетична, яка принесла плоди в його майбутній душпастирсько-суспільній діяльності.

3. Диспозиційність та місійний дух. Відразу ж після студій зголосився до місійної праці в Чехії. Формальності перешкодили зреалізувати задумане. В 1912 році в черговий раз зголосився разом із дружиною до місійної праці. до Боснії. В 1919 році приймає обовязки капеляна Української Галицької Армії (УГА). Готовий прийняти кожну парафію; Серники-Горішні, Боршів, Перемишляни, Коросно, гетто, тюрма, концтабір Майданек.

4. Блаженний Омелян Ковч, своїм життям і вчинками показав, що можна бути вірним своїм ідеалам до самого кінця, до мученицької смерті, яка його зустріла на 60-му році життя 1944-го, в концентраційному таборі “Майданек” біля Любліна (Польща). Майданек був місцем терпіння і мучеництва багатьох тисяч людських життів, але постава отця Омеляна показує, що можна було це пекло на землі переживати по-різному. Своє перебування у концентраційному таборі, він вважав місіонерством. Там, в нелюдських умовах, довершив міру свого героїзму. Концтабір – це місце організованих вбивств а він служив там людям духовною потіхою, усім, незалежно від національної та конфесійної приналежності. О. Ковч відкрив для себе у концтаборі нове поле душпастирської праці: правив Літургію, сповідав, причащав. За посередництвом свого сина Сергія (теж священика), який відвідував батька, передавав він тюремні ”ґрипси” від співв’язнів до їхніх рідних.

5. Патріотизм о. Ковча був палкий і жертвенний, але мав одну, дуже чітку прикмету, не було в ньому місця на ненависть до земляків іншої етнічної приналежності. Це найбільш яскраво проявилося, коли почалася війна і Галичина опинилася в епіцентрі тоталітаризму – спершу червоного, відтак брунатного. Умів о. Ковч водночас виступати проти польського диктату в Галичині та мати добрі зносини з поляками – а вкінці віддати життя за євреїв. Умів теж засудити погані вчинки українців.

6. о. Ковч, син одруженого священика, одружений зі священичою дочкою, батько шести дітей… всім своїм життям засвідчив, що жонатим священикам відкрита дорога на висоту святості. Це гарна перспектива для чергових поколінь греко-католицьких священиків.

7. Знайомство з майбутнім перемиським єпископом – Йосафатом Коциловським, а також з Миколаєм Чарнецьким, зустрічі із Леонідом Фьодоровим, контакт з єпископом Григоріє Хомишином, митрополитом Шептицьким, дружні контакти з ігуменом монастиря в Уневі, Климентієм Шептицьким, це було середовище в якому формувався о. Ковч, всі вони були проголошені блаженними.

Блаженний Омелян Ковч з’являється як світло, яке світить в пекельній темряві концтабору смерті, як сумління людськості, яке криче з безодні крематорійної печі, як ангел любові, який виходить з мовчазних попелів Майданка. Настирливо повертає запитання, звідки він черпав сили, аби ставити чоло варварським диктатурам XX століття, аби захищати гідність людини в екстримальних умовах діючого шовінізму та расизму, аби йти проти течії на перекір усім і всьому, не зважаючи на наслідки. До глибини душі вражає Його останнє послання, в якому просить про молитву за творців концтабору смерті, за катів та злочинців бажаючи таким чином охоронити людство від отруєння ненавистю. Своєю поставою відкритості до інших долав межі, які випливають з національного та релігійного егоїзму, долав немочі людьської природи, які є наслідком страху перед смертю.